Біографія Паніної Наталії Вікторівни
Наталія Вікторівна Паніна народилася 10 грудня 1949 року в м. Сочі. Батько — Панін Віктор Іванович, інженер, народився 1930 року в Ленінграді; його батьки як представники дворянського стану були розстріляні в 1934-му по Кіровській справі. Помер 1970 року. Мати — Паніна Ада Михайлівна, медсестра, народилася у 1930-му і померла у 2003 році в Сочі; її батько був червоним командиром, потім працював у міській прокуратурі Сочі. У 1933 році потрапив під автомобіль своєї ж установи після того, як під час голоду на Кубані збив замки на коморах і роздав хліб голодуючим жителям села, в якому жили родичі його дружини.
У 1967 році Наталія Паніна закінчила середню школу № 22 м. Сочі із Золотою медаллю. У період навчання в школі неодноразово перемагала на міських і крайових олімпіадах з математики, фізики, біології. Захоплювалася спортом — тенісом і волейболом, була інструктором з гірського туризму.
1967 року вступила до факультету психології Московського держуніверситету ім. М.В.Ломоносова. У 1969 році взяла шлюб із однокурсником — Євгеном Івановичем Головахою, який працює в Інституті соціології НАН України. У 1970 році народила доньку Інну. Інна Головаха-Хікс зараз є ученим-фольклористом, членом низки міжнародних наукових організацій із проблем славістики та фольклору (працює у США, де мешкає з чоловіком і дітьми).
В університеті Н.Паніна спеціалізувалася у сфері патопсихології під керівництвом учениці Курта Левіна професора Б.В.Зейгарнік. Перша курсова робота Наталії Паніної викликала бурхливі обговорення на кафедрі патопсихології, оскільки в ній містилися емпіричні дані та висновки, які виявляли помилковість досліджень, за якими було захищено дисертацію й опубліковано кілька визнаних наукових праць. В університеті займалася спортом, входила до складу збірної гуманітарних факультетів МДУ з волейболу.
Після закінчення МДУ 1972 року почала працювати викладачем психології в Київському інституті іноземних мов, а потім, у 1974 році перейшла до Інституту геронтології АМН, де зосередилася на соціологічних дослідженнях, пов'язаних із підготовкою людей похилого віку до виходу на пенсію та способом життя пенсіонерів. Рік роботи в інституті — і двадцятип'ятилітню Наталію Паніну, яка, здавалося, ще зовсім мало знала про життя, обрали народним засідателем визнаного кращим на той час в СРСР Подільського районного суду. Хто знав її, ніколи не сумнівався, що Наталія Паніна за будь-яких обставин судить чесно, справедливо і людяно.
У 1976 році Н.Паніна вступила до заочної аспірантури ІСД АН СРСР, де під керівництвом професора А.Г.Харчєва підготувала і захистила у 1980 році кандидатську дисертацію «Проблеми соціальної адаптації людей похилого віку до статусу пенсіонера». Працюючи молодшим, а від 1981 року — старшим науковим співробітником відділу соціальної геронтології, Н.Паніна здобула широке визнання як провідний спеціаліст у своїй царині, брала участь у низці міжнародних порівняльних соціологічних досліджень із соціальних проблем людей похилого віку, організованих ВООЗ та ЮНЕСКО. У ці роки були опубліковані її статті в наукових виданнях України, Росії, Грузії, НДР.
У 1985 році пішла з Інституту геронтології АМН за власним бажанням і два роки залишалася без роботи, позаяк не була членом КПРС, і всі її спроби влаштуватися викладачем соціології або психології виявлялися марними через позицію київської партійної влади. У 1987 році почала працювати молодшим науковим співробітником відділу інформації із суспільних наук АН УРСР; від 1989-го до 1991 року працювала старшим, а потім провідним науковим співробітником Центрально-Українського відділення ВЦДГД, очолюваного М.Чуриловим, спільно із яким створювала першу в Україні республіканську опитувальну мережу і розробляла методичні аспекти побудови репрезентативної вибірки для дорослого населення України.
У 1991 році перейшла до Інституту соціології НАН України, де працювала завідувачкою відділу соціальної діагностики, від 1995 року очолювала відділ соціально-політичних процесів, від 2001 року працювала головним науковим співробітником цього відділу. 1993 року захистила докторську дисертацію «Спосіб життя і психологічний стан населення за умов переходу від тоталітаризму до демократії».
У 1992 році розпочала в Інституті соціології НАНУ розроблення проекту й апробацію методики проведення соціологічного моніторинґу соціальних змін в українському суспільстві, що перетворився на головне джерело отримання систематичної соціологічної інформації для представників влади, наукової спільноти і громадського загалу України. За результатами моніторинґу (1994–2006 років), незмінним науковим керівником якого була Н.Паніна, опубліковано десятки монографій, сотні наукових і публіцистичних статей.
Під керівництвом Н.Паніної створено унікальний за рівнем методико-технічного опрацювання архів соціологічних даних Інституту соціології НАНУ, розроблено організаційно-методичні засади створення Національного соціологічного архіву України.
Н.Паніна була провідним спеціалістом України з низки напрямів розвитку соціологічної науки, пов'язаних із вивченням проблем соціальної адаптації та трансформації суспільства, міжнаціональної толерантності та політичної культури, організації моніторинґових та епідеміологічних досліджень. Вона адаптувала і застосувала в масових опитуваннях низку відомих західних методик (шкали аномії, соціального цинізму, тривожності, соціальної дистанції Богардуса, посттравматичного стресу, шкалу SCL-90, шкалу життєвої задоволеності Ґавіґхарста і Тобіна тощо). Розроблені нею власні методики — ІІСС (Інтегральний індекс соціального самопочуття) та ІДПП (Індекс дестабілізаційності протестного потенціалу) — дістали широке застосування в наукових дослідженнях і практиці соціального управління. Н.Паніна ввела в наукову термінологію низку категорій (віково-рольові очікування, аномійна деморалізованість, дестабілізаційність протестного потенціалу тощо), які висвітлюють важливі аспекти розуміння та пояснення нових соціальних феноменів.
Як провідний виконавець та експерт Н.Паніна брала участь у багатьох міжнародних дослідницьких проектах, співпрацюючи із фахівцями Інституту соціології РАН, ВЦДГД (нині — Аналітичний центр Юрія Левади), Інститутів соціології Польської й Угорської АН, Кембриджського і Лондонського університетів, Джорджтаунського, Гартфордського і Нью-Йоркського (у Стоні Брук) університетів, Єрусалимського університету, а також багатьох наукових установ ФРН, Швейцарії, Голландії, Франції, Словаччини. В усіх цих країнах виходили друком її статті та розділи у наукових монографіях. Проведене під її керівництвом в Україні міжнародне епідеміологічне дослідження з вивчення психічного стану та здоров'я дітей та матерів Чорнобиля (спільно із професором Нью-Йоркського університету Евелін Бромет) відоме фахівцям усього світу. Надзвичайного резонансу набули праці Н.Паніної з питань міжнаціональної толерантності в сучасній Україні. Останні її статті з цієї тематиці, опубліковані в нашому часописі, були передруковані в Росії, Польщі, Словаччині, постійно цитувалися в численних публіцистичних виданнях.
Н.Паніній належать понад 200 наукових праць, серед яких особливого визнання зажили підручник «Технологія соціологічного дослідження», монографії «Психологія людського порозуміння» і «Соціальне безумство. Історія, теорія і сучасна практика», а також цикл монографій, брошур і статей, присвячених методиці проведення та результатам соціологічного моніторинґу Інституту соціології НАНУ.
Н.Паніна була членом низки міжнародних наукових організацій, багаторічним головою комісії з професійної етики Соціологічної асоціації України. Вона підготувала «Кодекс професійної етики соціолога», що його 2004 року було затверджено на З'їзді САУ. У 2005 році добровільно відмовилася від посади голови комісії — не бачила конструктивного виходу із ситуації, що спричинила розкол соціологічної спільноти.
Народившись 10 грудня (Міжнародний день захисту прав людини), Н.Паніна найвище цінувала честь і гідність людини, ніколи не йшла на компроміси, якщо бачила зневажання норм людської порядності та професійної компетентності. Усі знали, що Наталія Паніна ніколи не дозволить недбалого, безвідповідального й безчесного ставлення до роботи — від рядового соціолога до дирекції інституту. Такі саме вимоги вона ставила і до себе. Долаючи біль і вживаючи ліки — лікарі забороняли їй довго сидіти за комп'ютером — вона годинами здійснювала роботу, яку вважала потрібною всім, кого цікавить життя суспільства. Іноді їй за це дякували, частіше — ні, сприймаючи цю працю як щось звичайне. Але істинна подяка полягала в іншому: праці Н. Паніної цитувалися частіше за інші — і не лише в нашій країні. Одна з останніх статей про Україну в найпопулярнішій у Польщі «Газеті Виборчій» завершується цитатою зі статті Н.Паніної, опублікованої в липні цього року у «Дзеркалі тижня».
Символічним є те, що після відставки Н.Паніної нового голову комісії з професійної етики й досі не обрано. Багато в чому через те, що саме Наталія Вікторівна Паніна уособлювала честь і гідність вітчизняної соціологічної науки.
Померла Наталія Вікторівна від серцевого нападу 8 серпня 2006 року.
Біографія Паніної Наталії Вікторівни на англійській мові
